Наприкінці дванадцятого сторіччя Київська Русь була величезним полем битви. Князі билися один з одним не на життя, а до смерті; якщо і об'єднувалися двоє, то лише для того, щоб дати відсіч третьому - або напасти на нього зненацька. Різні сили втручаються в долю Русі, не дозволяючи князю Ігорю, його вірним товаришам і заклятим ворогам залишати сідло і розлучатися зі зброєю. Інтриги хитрих ханів, підступи прийшлих чаклунів, навіть недобрий промисел язичницьких богів, які відчували близький кінець своєї могутності – все сплелося у великому епосі, чиє слабке таємниче відлуння – «Слово про Полк Ігорів» – долетів до нас із глибини часів.