В автобіографічній книзі Катерини Марголіс «Сліди на воді» Венеція виходить за межі своїх кордонів: тріщини на її стінах стають переплетенням людських доль; її мости з'єднують землю і небо, те світло і це; кружлячи її вулицями, можна забрести до церкви, де одночасно служать дві літургії – католицьку і православну; лагуна непомітно перетворюється на засніжене поле; повітряні кульки в руках дітей біля базиліки Санта-Марія-делла-Салюті перетворюються на надуті рукавички-«їжачки» на ліжку хлопчика Льова, який вмирає від раку в московській лікарні. Оповідання рухається любов'ю – пристрастю та співчуттям, вірністю та вірою, щастям присутності та пам'яттю втрати, покаянням та прощенням, одкровенням краси та красою Одкровення. У книзі представлені живопис, графіка, фотографії, друкарські композиції та об'єктні інсталяції автора