«Вісімдесяті роки мали мати свого виразника і у пейзажі, як у літературі вони його мали в особі Чехова. Розбиті надії передової інтелігенції тонули в тузі лихоліття. Російська природа і убогі села, здавалося уособлювали собою настрій суспільства. Сумні рівнини з гаями білоствольних беріз і трепетних осинок, манівці з протоптаними звивистими пішохідними стежками, що йдуть до безмежної синяви далі, сільські сизі хати і сараї, розкидані по пагорбах, золоте вбрання осінніх сумних днів просилися в душ особі Левітана…»