«Він пішов із життя молодою, повною сил і життєвої енергії людиною. Не доживши до свого тридцяти чотириріччя якихось шість днів. Замість сидіти за святковим столом і вітати іменинника… ми — родичі, близькі, колеги по роботі та сусіди, стояли на цвинтарі перед труною. Востаннє дивилися на його молоде обличчя, сковане смертю. Обличчя, на яке тихо падали і не танули сніжинки. І ще довго після похорону, та й сьогодні теж, мені не віриться, що Олексія більше немає. Здається ..., скрипне петлями двері і квартиру заповнить його голос, сповнений радості та щастя: «Братан! Племінці! Чого дядька не зустрічаєте?»». Автор розповідає про життя людини, яка розміняла своє життя на пляшку. Скільки таких, хто спіткнувся та пішов під укіс. Є ті, що взялися за голову, повернулися до нормального життя, але є ті, хто залишив її назавжди.