«Фоксі – Ті» деякі критики називають класикою пролетарського постмодернізму. Для одних цей звіт усередині нібито «любовного» трикутника в «Банладешському» східному Лондоні – просто «культовий» антироман, для інших – кумедна атака на ліберальні літературні цінності та снобізм, що їх супроводжує. Експериментуючи, як завжди, з вуличною мовою автор створює уїдливу пародію на нинішню поросль літературної романтики, в якій розкривається гротескна природа соціальних відносин.