Кожна людина бачить навколишній світ по-своєму, а портретист завжди мимоволі розбавляє кольори, що зображаються, своїми душевними фарбами. І тому позбавлений права видавати свою думку за загальну істину. У цих спогадах я описав лише те, чому був свідок сам, залишаючи читачеві можливість неупереджено оцінити викладене. Мне же видится разительное внешнее сходство Анатолия Собчака с нелепой шемякинской скульптурой "Петр Великий", поспешно-пылко принятой восторженным ленинградским мэром в дар от парижского псевдопатриотического ваятеля и скоротечно-любовно установленной в кустиках бузины и акаций у Петропавловского собора под тоскливым, особенно в ночном пустынном повітрі, дзвінким вигуком "Кіль славен..." з одноразовою гарматною пальбою, що відрахувала останні миті життя, може, не одному поколінню в'язнів цієї фортеці-в'язниці...Навколо встановленої Собчаком скульптури зараз тупцюють, голосно буркаючи, голодні голуби.