Ці записки не вчать, як треба пізнавати видатного мислителя 18 століття мандрованого старця мудреця Сковороду- що особиста справа кожного - це просто бажання поділитися своїми думками з шанувальниками Григорія Савича.200 років минуло з того часу, як ідеї Сковороди почали самостійне життя серед українців земляків. Про шляхи сковородинівської думки можна мати уявлення лише за кількістю переписаних від руки його трактатів. Кропотлива робота краєзнавців почалася тільки в наш час. Людина не повинна залишатися віч-на-віч зі своїми думками, тим більше, якщо ці думки про душезнавця Сковороду. Бо Сковорода, перш за все, - вчитель «веселя серця» і з цим керував життям. Григорій Савич мав коло учнів однодумців, з якими він і ділився своїми потаємними думками і яким адресував свої трактати. «Дуже я радий буду, якщо ця книжечка в прогнанні лише кількох днів нудьги послужить, але як я задоволений, якщо вона хоч у краплі внутрішнього світу посприяє.» Сковорода писав свої трактати для друзів і йому було небайдуже, до яких рук вони потрапляли; а зараз, більш ніж через два століття, коло його друзів тисячоразово розрослося до масштабів усієї України та Росії.