Лицарі-найманці та лісові самітники. Бунтівне міське простонароддя, що погрузло в забобонах селянство. Відкупники та повії в похідному обозі. Церковники всіх мастей і звань — духовні князі, бродячі ченці, злиденні пастирі бідноти, самозвані пророки. Розгорнута селянською війною Німеччина XVI століття, де всі озброїлися на всіх. Міста на архієпископів, селяни на сеньйорів, власники замків – на сусідів, брат – на брата. А виснаження цієї війни, прославлений Гец фон Берліхінген, до того ж ще й на батька небесного — самого пана бога. Тверезі докази і блюзнірські хули, кинуті з підмостків до зали, звучать відвертим анахронізмом: то перекличкою з Паскалем і Достоєвським, то глухими відлуннями думок Кампанелли чи Ганді, щось віддалено нагадує марксизм, а ось це вже прямо з Ніцше . Одного лише явно не вистачає в цьому інтелектуальному Вавилоні — схоластичної теології та німецьких єресей, Мюнцера та Лютера, коротше — тодішньої Німеччини. Та й у самого Геца немає його знаменитої залізної руки — здається одного з перших протезів у світовій історії. «Диявол і господь бог» — не епізод з феодальних смут і народних бунтів пізнього середньовіччя, а притча про Геце-богохульника, знову театралізований міф XX століття. Марі Олів'є в головних ролях, «Диявол і господь бог» — далеко не найстрункіша, лаконічна, не сценічна з п'єс Сартра. Зате, виникши на зламі у становленні його думки, вона, безперечно, для нього найголовніша. Тут зроблено спробу розрубати вузол, зав'язаний майже десять років тому у «Мухах», тут же намацана нитка, тримаючись за яку Сартру треба було рушити далі.

С.Великовський. Шлях Сартра-драматурга