За міською брамою, зайшовши геть від Аргоса, мандрівний лицар свободи Орест рано чи пізно не забариться помітити, що спогад про прикуті до нього погляди співвітчизників потроху меркне. І тоді на нього знову нахлине туга: він не захотів затвердіти в дзеркалах їхніх очей, злитися зі справою визволення рідного міста, але без цих очей навколо йому ніде переконатися, що він є, що він не «відсутність», не павутинка, не безтільна тінь . «Мухи» прочиняли двері до трагічної святої святих сартрівської свободи: раз вона спочатку не стільки служіння і переробка життя, скільки самоствердження і приклад, її немає без глядача, без інших, які дивляться на неї. І натомість інші для неї — небезпека. Їхній погляд, як сказано в «Бутті та небутті», подібний до погляду легендарної Медузи, що звертав усе, на чому він зупинився, у камінь, у щось раз і назавжди позначене, у застигло тіло. Інші як передумова особистості та постійна загроза — один із ключових моментів у творчості Сартра.

С.Великовський. Шлях Сартра-драматурга