У першій, журнальній публікації п'єса мала заголовок «Інші». Саме в цьому творі Сартр сказав: «Пекло — це інші». Цього разу казка черпає в міфології не якийсь один епізод, а саму вихідну посилку — справа відбувається в пеклі. Сартровське пекло, втім, зовсім не схоже на християнське: будівля з нескінченним рядом камер для тортур, ні чортів, ні розпечених сковорідок, ні інших жахів. Кожна з кімнат - лише банальний готельний номер з бронзовими свічниками на каміні і трьома різнокольоровими диванчиками по стінах. Щоправда, він таки дещо переобладнаний: ніде не помітно дзеркал, вікон теж немає, двері наглухо зачинені ззовні, дзвінок до коридорного не дзвонить, а електричне світло не гаситься ні вдень, ні вночі. Та й неможливо встановити, який зараз час доби — у потойбічному світі час зупинився. Грішники приречені ні на хвилину не змикати очей на віки вічні і через брак дзеркал шукати свій вигляд у зіницях сусідів,— ось і все уготоване ним покарання, катування пильнуванням, спогляданням один одного, безсонням, невсипущою думкою.