Товста баба, яка бомжує на занедбаній цвинтарній могилі, вилізла з-під целофанової плівки, натягнутої на могильну огорожу. Обмотана з нагоди зимових морозів десятком старих рваних пальт і телогрейок, вона була моторошним видовищем. — Не чіпай її,— сказав Вітек, вона теж божа тварюка! Він так і жив — у доброті та святості. Бомжиха послала його кудись подалі, а потім і все його життя послала…туди ж.