Монолог за двох. То був ідеальний день. Для ідеальної пари та для ідеальних стосунків. Було накрито стіл, були приготовлені свічки. Це були чергові роковини від часу букетного — цукеркового початку, яке ніяк не закінчувалося. Вона не хотіла ввечері говорити тост, а просто написала йому записку: «Улюблений чоловік, коханий досі, я тебе любитиму вічно, якщо не надоємо. Адже я не надоємо?» Вона поклала записку під порожньою, поки келих і подзвонила йому на роботу. Ранок лише починався. Як я хотіла народити дитину? Все життя нашої героїні перетікало з одного кохання до іншого. І кожна здавалася вічною, але закінчувалася завжди неприємними спогадами. А життя йшло, йшли роки. І, зрештою, вона зрозуміла одну істину. Їй потрібна одна своя маленька сім'я, де їх буде двоє, вона і дитина! Свій, рідний, який ніколи не зрадить, і їхня любов і доля будуть разом! Але дитину приносять не лелеки.