Кричу щосили… Чорт! Не кричу — стогну! Не відштовхую - притискаю. Не дряпаюсь — песчу. Не б'ю — судорожно обвиваю і руками, і ногами, ніби отруйний плющ чіпкими берунами стіну. Не брикаюсь — вигинаюсь. Не від нього – назустріч! Долі? Біда? Життя? Смерті… Він моя смерть! Хочу його. Темного принца, демона ночі з триклятого сну! Із завищеною зарозумілістю, черствим характером, грішним тілом, сутінковою душею, чорним серцем… Усі вади, які не сприймаю, поєднуються в Андрії і саме йому спрагу належати. Спокуснику, володарю, поневолювачу…