Префект обережно зняв ногу зі спускової педалі кулеметів, вмонтованих у стіл. Він це зробив не тому, що довіряв військовому босу, що стояв посеред кабінету з правою рукою на перев'язі, ні… У боса була звірина реакція. Не раз вона рятувала його від пострілу. Шостим почуттям він бачив траєкторію польоту кулі і завжди опинявся поза нею. Префект розумів, що паралізована права рука не зробила його співрозмовника безсилим, він однаково добре стріляв з обох рук. На правому і лівому стегні боса завжди висіло по кольту. Але найголовніше, чому префект зняв ногу з педалі: його зацікавив план боса. - Ти розумієш! – гарчав бос. - Вони там на Землі деградували від надлишку всього! Згадай: останній раз до нас присилали переселенців сімдесят років тому, а на Титан у Сатурна нікого не шлють сто років! Потім на Альма Матер майже п'ятдесят років тому припинилося радіовипромінювання! Ти розумієш, що це означає?! - Ти хочеш сказати, що всі вони зайнялися сільським господарством? Тихо орють землю, збирають урожай, живуть при свічках? Електростанції їм не потрібні, вони прийшли до фінішу? – зробив висновок префект. – Ти здогадливий, – посміхнувся бос. – Їх зараз можна брати голими руками. Вони всіх нас записали в злочинці та заслали, як каторжан на Марс під куполи, на Титан у шахти: відправлять і заспокояться. Ми їм заважали балдіти у комфорті. Уяви собі: ходити по поверхні без маски, жити не під куполом, води - океани ... - Уявляю, - мрійливо відгукнувся префект. Він справді міг усе це уявити, оскільки регулярно дивився старі фільми про Землю…