«До Лондона Варвара летіла першим класом. У салоні не було жодного вільного місця і їй довелося кілька годин дихати огидним одеколоном, змішаним із запахом чужого чоловічого тіла. Від пряного солодкуватого запаху паморочилося в голові і злегка нудило. Не пощастило, так не пощастило. Жінка мимоволі скривилася і перевела погляд на білі хмари, що пропливали за вікном ілюмінатора. Відкинулася на спинку крісла та заплющила очі. Потрібно подумати про щось приємне, викликати на обличчі посмішку і повірити, що все добре. У відповідь світ обов'язково засяє новими фарбами…»