Занесена долею на вятську землю, поетеса Рахель все життя прагнула своїх витоків, землі обітованої у пошуках сили та джерела творчості. Подорож духу не обійшлася без жертв. «Ти – царю, живи один», - напоумив Пушкін поетів, зрозумівши цю незаперечну данину таланту. Вона не мала сім'ї, дітей, свого кута, страждала на туберкульоз. Її життя, повторюючи долю великих поетів, стало яскравим коротким спалахом у російському революційному сум'ятті, вітчизняній та громадянській війні та ізраїльському будівництві. Лише перед смертю вона була обласкана любов'ю співвітчизників, які називали її просто Рахель. Ця простота дорогого вартує. Коло замкнулося: названа ім'ям праматері, вона злилася з нею воєдино в пам'яті нащадків.