«Крік летів над озером, як могла б летіти жирна ворона, яка нещодавно обжерлася на міському сміттєзвалищі. Тяжко, ліниво змахуючи крилами, поводячи з боку на бік товстим жовтим дзьобом. Сергій не чув крику. Він лежав у човні, дивлячись у небо. Човен повільно плив – неподалік в озеро впадала протока, створюючи нехай слабку, але течію. Руку Сергія, що звисала у воду через борт човна, досліджували цікаві мальки. Тут, неподалік берега, їх набралася ціла зграйка. Вони тицялися в шкіру, намагалися пощипувати долоню. Сергій не звертав на мальків уваги. Він дивився в небо, і в його вухах звучала давно забута пісенька, щось на кшталт „Неси мене в море синє“…»