Історія будівництва міноносців для російського флоту у Франції розпочалася ще у 80-х роках дев'ятнадцятого століття. Саме тоді французькі верфі отримали перше російське замовлення на 4 крихітних, за сучасними поняттями, міноносця — близько 70 тонн водотоннажності кожен. Після закінчення будівництва суднобудівним заводом Нормана "100 - тонних" міноносців "Свеаборг" і "Ревель" в 1886 р. суднобудування для російського флоту продовжилося в більш "великих формах". Слідом за будівництвом ряду крейсерів російського флоту в 90-х роках ("Адмірал Корнілов", "Світлана") пішли броненосні крейсери типу "Баян" та ескадрений броненосець "Цесаревич". Тільки на початку ХХ століття, з причин крайнього завантаження вітчизняних верфей, Росія втретє розмістила замовлення на п'ять нових міноносців у Франції. Це викликалося різкою зміною морської політики Російської імперії. Державні та військові чиновники оцінили серйозність загрози Японії. На початку 1898 року Микола II затверджує нову кораблебудівну програму "для потреб Далекого Сходу". Об'єднана з програмою 1895 року, вона мала забезпечити перевагу російського флоту над " потенційним " противником приблизно 30%. Російсько-Японська війна і супутні їй "надзвичайні обставини" зробили необхідним і можливим термінове і ще більше за розмірами (11 одиниць!) замовлення на будівництво ескадрених міноносців цього типу для російського флоту. Про п'ять есмінців типу "Форель" та одинадцять типів "Лейтенант Бураков" і розповідає ця книга.