«Одного з вечорів минулого серпня ми з Фрузсіною милувалися будапештським заходом сонця, спершись на перила ланцюгового мосту Сечені. Я прилетів близько полудня, але міста з поважної причини побачити до ладу ще не встиг. Вже спалахували і спалахували гірлянди вогнів, позначаючи центральні вулиці; внизу Дунаєм пливли під веселу музику набиті туристами річкові трамвайчики. За мостом, у забігайлівці біля підніжжя вкритого зеленню пагорба Геллерт, на нас чекали друзі Фрузсіни, які відзначали якесь свято, проте ми не поспішали туди – годинник, проведений у готельному номері за зрушеними шторами, на сьогодні позбавили нас спритності…»