Жили-були три носії прізвища Лур'я (так-так: Luria, не Lurie): старший, середній та молодший. Звісно, можна й так сказати: Луріа. Звичніше написання — Лурье — з'являється у другому поколінні: як поступка натовпу; але у найважливіших випадках у хід йшло правильне написание.Старший (може бути, найчудовіший) сьогодні присутній лише у сімейному переказі. Середній залишив після себе книги, з яких одна навряд чи колись застаріє, хіба що разом з видом homo sapiens (випадок, погодимося, нечастий); про нього знають єврейські енциклопедії та БСЕ. Третій залишив книги і потрапив до нового російського Великого енциклопедичного словника. Жодного немає в живих. Кожному хочеться заперечити (найвірніша ознака, що маєш справу з однодумцем). Молодшому, серед іншого, належить книга про середню, яку варто прочитати. (Я. С. Лур'є. Історія одного життя. Видавництво Європейського університету, СПб, 2004.)