Він вважав себе «другим поетом XX століття» (після Пастернака; незважаючи на те, що століття ще не закінчено), — з цим мало хто зараз погодиться. Він вважав найкращою похвалою собі слова Самуїла Галкіна, який назвав його вірші «таємничими», — у цьому із Заболоцьким не посперечаєшся. У віршах — він не схожий на когось, включаючи себе самого (пізній не схожий на раннього). У житті він був запереченням стереотипу поета. І там, і тут присутні загадка та таємниця, до розуміння яких можна хіба що наблизитися…