Новий роман Максуда Ібрагімбекова негайно викличе в пам'яті читача неповторну інтонацію його такої давньої, але такої незабутньої прози — «Хто поїде до Трускавця», «За все добре — смерть», «Хай він лишиться з нами», «І не було краще брата» ... Після довгої відсутності він повертається до російського читача «хроніками перехідного періоду», помістивши в цей «період» всю трагічну серцевину минулого століття і все життя свого героя. Школа, фронт, табір військовополонених, французький партизанський загін командора Клода Верньє, радянський табір у Тайшеті, шафранний радгосп в азербайджанському Амбурані, кохання, реабілітація, французький паспорт… Діапазон почуттів від «Ах, яке це було місто!» (Про рідне Баку) до «Померти найпростіше, але ти на це не сподівайся». І, звичайно, скрізь і завжди, навіть у кожному драматичному епізоді — фірмовий максудівський гумор, його ледь помітна усмішка у вуса.