Після падіння Берлінської стіни Френсіс Фукуяма опублікував статтю, в якій стверджувалося, що протистояння двох систем закінчилося перемогою ринку та демократії. Але перші хмари з'явилися на горизонті дуже швидко. соціалізм, раптово з'явилися потужні ісламістські рухи; потім у Латинській Америці вибори — без жодних відтепер субсидій з боку СРСР — стали вигравати Уго Чавеси та Ево Моралеси; потім усі країни СНД, крім країн Балтії та України, перестали бути демократіями. Але найбільша проблема почалася тоді, коли ліві почали домінувати в ЗМІ, в університетах і у виборчому полі Великого Заходу. цією проблемою в 1968 р. під час студентських бунтів, коли перше молоде покоління, що виросло після війни в обстановці небаченої доти свободи та добробуту, раптом збунтувалося проти цієї буржуазної свободи зі словами, що ця свобода — насправді рабство. Що хотіли бунтарі, сформулювати складно, бо коріння бунту лежало над політиці, а фізіології. Бунти 1960-х були типовим прикладом «молодіжного міхура» і бунту благополучних і ситих дітей проти батьків. Їхньою головною рисою була інфантильність. Найпростіше було б сказати, що ці студенти бунтували за право залишатися вічно дітьми. Саме покоління бунтарів 1968 р. виросло, прийшло до університетів і почало встановлювати там все більш ліву атмосферу. Проте до 1991 р. нераціональні ліві наративи наштовхувалися на просте питання виживання. Якби в 1980-х Захід виконував би всі вимоги борців за мир, то СРСР просто смів би його з лиця землі. Коли ворог зник, пішов процес конвергенції. З дивовижною швидкістю виникло і стало розвиватися кілька нових наративів на тему того, чому Великий Захід поганий.