Давно відгриміли битви на картонних мечах між «світлими» лицарями з ордена братів Стругацьких та «темними» з молодогвардійського табору. Пам'ятають про них тепер лише ветерани, що плекають декоративні шрами як свідчення своєї особистої причетності до тих героїчних часів. Хто переміг у тих битвах? Звичайно, перемогла фантастика, справжня, талановита, жива, не має значення, до якого стану належали її творці. Книги Євгена Гуляковського міцно стоять на полиці вітчизняної фантастичної класики. Вже перший його роман, «Сезон туманів», прорвав пролом у жанровій тканині, ставши чи не найпершим у літературі Країни Рад зразковим космічним бойовиком. Потім, з кожним новим твором, талант автора затверджувався дедалі більше, чому свідчення такі важливі премії, як «Аеліта» (1998) та Літературна премія імені Івана Єфремова (2004), обидві «за видатний внесок у розвиток вітчизняної фантастики». , крім роману, що дав назву збірнику, увійшли роман «Довгий схід на Енні» та три повісті – «Планета для контакту», «Заборонена зона» та «Шурхіт прибою».