У руйнуючому житловому будинку в пострадянській Росії живе привид, який не хоче мовчати. Мірча впав з даху, і його так і не поховали належним чином, тому він лишається, щоб знущатися над живими: своєю дружиною Азаде; Ольга, розчарована перекладачка/цензорка військової газети; Юрій, ветеран армії, який завжди в шоломі авіатора; і Таня. Куди б вона не йшла, Таня носить із собою блокнот, де записує свої спостереження та мрії знайти кохання та втекти від роботи у Всеросійському всекосмополітичному музеї, місці, де зберігається фантастична та жахлива колекція мистецьких підробок, створених за допомогою підручних засобів, від піни до жувальної гумки Popsicle прилипає до томатного соку. Коли директор музею чує про таємничу американську групу, яка прагне фінансувати мистецтво в Росії, схоже, що вона може отримати свій шанс на краще життя, якщо тільки зможе переконати їх у цінності колекції. Заручившись допомогою Азаде, Ольги та навіть Мірчі, Таня намагається врятувати свої мрії та сусідів, а по дорозі виявляє, що кохання, можливо, весь час чекало на її власному подвір’ї. І тому в казковому, чарівному дебюті Окснера ми бачимо трансцендентність уяви. Як сказав Колум МакКанн: «[Окснеру] вдається... вловлювати різні людські моменти та створювати з них чисту й незабутню музику».