÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷³÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷÷âèàâàü; в. до неоліберального консенсусу кінця XX ст. — один із ключових, але недостатньо досліджених моментів сучасної історії. Д. Стедмен-Джоунз аналізує, яким чином у 1940–1980-і роки у Великій Британії та США неоліберальні ідеї — про індивідуальну свободу, вільні ринки та дерегулювання — трансформувалися в електорально успішні політичні програми. Намагаючись відповісти на запитання, чому, зіткнувшись з глибокою економічною кризою 1970-х років, політики та чиновники звернулися саме до неоліберальних ідей, автор малює тривимірну картину, що поєднує (а) інтелектуальну історію зародження, розвитку та поширення неоліберальних ідей у 1940-х роки, (б) економічну історію від повоєнного буму до стагфляції 1970-х років та (в) еволюцію партійної політики у США та Великобританії в цей період. У книзі міститься цікава історія просочування ідей з університетських кафедр у суспільство та економічну політику. Головні герої книги - Товариство Мон-Пелерен, перша чиказька школа та численні аналітичні центри (think tanks'), а також К. Поппер, Л. фон Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, Дж. Стіглер, представники школи громадського вибору. Особливу увагу приділено ролі та інтелектуальній еволюції Фрідмена та взагалі чиказької економічної школи.