Всі, хто знав Наталю Гончарову, сходилися в одному: вона була дивовижною красунею. Світло ревниво стежило за її успіхами, пильно вдивлялося в її вчинки. Пліткарі лихословили з приводу її стосунків із Дантесом, приписували їй байдужість і прозвали «мереживною душею». Навіть закоханий у неї Дантес відмовляв їй у думці. Багато хто вважав її винуватцем загибелі Пушкіна. Сам же він називав Наталі не лише своєю Мадонною, але також «жінкою» та «бій-бабою». Вона виховала сімох власних і трьох прийомних дітей. Книга доктора філологічних наук Вадима Старка розповідає про жінку, яка стала джерелом натхнення для Пушкіна, про її справжню роль в історії фатальної дуелі, про подальшу долю тієї, якою Пушкін писав: «З твоїм обличчям нічого порівняти не можна на світі - а твою душу люблю я ще більш твого обличчя».