Оповідання, швидше, пригладжене, ніж прикрашене. І в ньому немає ні моралі та й взагалі нічого немає. Звичайний опис давно минулих подій. «Нас люблять лише у День міліції – ми до цього звикли. Щоправда, хіба хтось має любити контролерів в автобусі? Ми в'їдливі, жорсткі, найчастіше — жорстокі, повернуті на своїй картині світу. Найстрашніше в нашій роботі — байдужість. Ти просто вигораєш. Що для людини нормальної — НП — для нас буденність. Спочатку ти співпереживаєш, намагаєшся допомогти. А потім щось клацає в тобі і ти розумієш, що не можна осягнути неосяжне. Ти стаєш функцією — просто чиновником, який відповідає за документообіг. І це найстрашніше, що відбувається з тобою. Розповідь шикарна своїм жахом і банальністю цього кошмару, в якому ти загубився назавжди».