«Дощ, особливо затяжний, Микола Петрович Трубніков не злюбив з тих пір, коли служив на кордоні. І навіть пішовши в запас, думки своєї не змінив, твердо вірячи, що саме в дощ трапляється багато всього поганого. А може статися чого завгодно. Наприклад, машина, що проїжджала повз, може взяти та й обкотити з ніг до голови брудною водою з калюжі. А то й чекай чогось гіршого. Ось, учора ввечері, гуляючи зі своїм песиком, Микола Петрович став свідком неприємного випадку. Зазвичай вечорами та ще в дощ, Микола Петрович вважав за краще вигулювати свого собаку недалеко від будинку, але цього разу Грей, так звали пса породи лайка, потягнув господаря до розташованому неподалік скверу. Наче чорт його туди смикнув. Потім Микола Петрович лаяв себе. Треба було взяти пса на короткий повідець і відвести. А тоді... тоді він ні про що таке й уявити не міг...»