Вона схилилася над столом і – одразу ахнула… Навіть на таких, крихітних чорно-білих латках, навіть рухаючись і вигинаючись під опуклим круглим склом, ці фотографії вразили її. Все в них було: косий сніг, що пролетів простір гранітних сходів набережної, і згубний крок до краю крижаної чорної води, і рвучка жінка в чорному пальті і чорному капелюсі з дивовижним, спійманим на льоту гірким поглядом. Вона мовчала і дивилася, дивилася… (з новели «Шарфик»)