…Запізнілий дивився на нього безпорадно, часто зморгуючи сльози, але не противився і прошаркав до кабінету, і сів у крісло, і невидяче дивився екран…– Ну, читай… ось це читай…Запізнілий ворушив губами, повторюючи стовпці, що чорніли на екрані. рядків ... - Гарні вірші ... чиї це? - Та твої ж!! Ти сам казав - запізнювався я завжди, ось я тобі псевдонім і придумав - Запізнілий ... ти не в образі? - Запізнілий? – гірко посміхнувся старий, який зміг узяти себе в руки і, здається, навіть протверезіти… – так, Запізнілий… краще й не скажеш… мої вірші, кажеш? Щоправда, схоже… тільки дуже ранні… щось у мене там таке було…так, було…а може, й не мої…