У п'єсі «Саранча» всі персонажі перебувають у стані перманентної війни один з одним: красуня дружина витирає ноги об ганчірку-чоловіка, її брат-гомосексуаліст кидає на вулиці недоумкуватого батька, щоб той не повернувся більше додому, мати і дочка не можуть і п'ять хвилин поговорити без взаємних закидів, а підозрілий до маніакальності тележурналіст бачить у кожній гарненькій дівчині шпигунку. Ці люди не вміють любити, вони егоїстичні до останнього ступеня, ставляться до життя споживчим і самостверджуються, поїдаючи один одного. Недарма Біляна Срблянович порівнює їх із сараною. Тут усі «хороші», всі заслуговують на презирство і одночасно співчуття — хоча б тому, що мотиви їх по-людськи зрозумілі.