ОЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ був не лише військовим генієм, а й ГЕНІЄМ ВЛАДИ, – не просто великим полководцем, який не зазнав жодної поразки і заслужив на славу нового Бога Війни, а й геніальним політиком, який створив першу всесвітню Імперію. Чому ж ця Наддержава розпалася одразу після його смерті, заливши кров'ю половину Ойкумени? Кого звинувачувати в цій трагедії – «заздрість богів», безжалісну долю, яка відпустила Олександру надто мало часу, чи самого Царя Царів, що зламався під вагою влади? Як уживалися в одній людині відважний воїн, чия хоробрість на полі бою ввійшла в легенду, і малодушний деспот, що боявся змов і замахів? Мудрий володар, який зрівняв у правах переможців і переможених, і жорстокий тиран, який убивав друзів і соратників за найменшою підозрою? Покровитель мистецтв, один із найосвіченіших людей епохи – і запійний п'яниця, який у хмільному чаді спалив палац у Персеполі, який вважався восьмим дивом світу? Грізний завойовник, що стирав з лиця землі цілі міста, і великий будівельник, який заклав на захоплених землях десятки Олександрій? Чи може людина зрівнятися з богами і чи здатна смертна, хай навіть геній влади, винести її жахливий тягар?..