Повість присвячена громадянину США Юхимові Янкелевичу, нехитрі спогади якого про роки війни та повсякденну солдатську фронтову роботу зробили її, як зазначив автор, «майже документальною». Друга світова війна (1939–1945) тривала так довго, що хлопчаки, які зустріли її дітьми, встигли підрости та взятися за зброю, щоб замінити тих, хто загинув. По-різному складалися їхні долі. Про одну таку довоєнну, військову та післявоєнну долю 18-річного «бійця зразка 43-го року» розповідає повість Лео Яковлєва, епіграфом до якої автор взяв слова із забутої пісні: