«…Обережно, боячись потривожити, отець Олексій ступив на дощатий поміст. Окрім пісні, що ллється, навколо не було чути ні звуку: мовчав застиглий ліс, мовчали птахи, беззвучно стлалося над водою марево туману. І світанок, ніби бажаючи краще чути, поширювався, розмітаючи по небу невагомі рожеві крила... Пісня змовкла. Ще кілька хвилин пливли над водою останні звуки. А коли стихли і вони, світ ворухнувся. Вітерець хитнув прибережну траву, пробігла бриж по воді, пискнула в кущах зарянка. Отмер і заслухався отець Олексій. — Як ви співаєте!.. — видихнув він. Дівчина різко обернулася. Уривки туману зляканими птахами метнулися геть, відкриваючи ніжне обличчя, лебединий вигин шиї, важкі півкруги налитих грудей. «Та вона ж… гола!» Долоні отця Олексія вмить покрилися потім, схоплене повітря колом стало в горлі, а він, захоплений зненацька, зрозумів, що стрімко червоніє…»