…Той Новий рік вона зустріла у трамваї. Їхала і дивилася на тихо падаючі сніжинки, на зовсім безлюдні, як уві сні вулиці, і думала: що б таке загадати, коли годинник на Спаській вежі битиме опівночі, щоб у долі був хоч якийсь шанс виконати її бажання. Не загадувати ж, щоб Комаров до неї повернувся… Вона б сама повернулася в той час, коли він був поруч, вона — дурна і щаслива, а на стіні в неї ще не висіла картина, на якій зображено візок. , а в ній – жінка. Віз нікуди не їде, бо кінь стоїть на даху воза і разом із жінкою дивиться назад. У той бік, звідки вони колись приїхали… Це було дуже давно, в іншому житті. І якби не ім'я, яке залишилося від того життя — чарівного, божевільного й дзвінкого, то вона б не повірила, що це все колись з нею було…