Художник Олександр Лабас (1900–1983) прожив своє життя «нарівні» з XX століттям, тому в ньому є і романтика революції, і звинувачення у формалізмі, і поневіряння чужими майстернями, і посмертне визнання. Понад тридцять років він був викреслений з художнього життя, тому персональна виставка, що відбулася в 1976 році, стала його другим народженням. Автора, відомого мистецтвознавця, у роботі над книгою цікавили не мазки та ракурси, а довідки та документи, рядки у чужих мемуарах та щоденники самого художника. З них і зібрано «малюнок життя» героя, покладений на «фон епохи»,— художника, якому вдалося передати на полотні рух, причому рух на граничній швидкості. Ні до, ні після нього ніхто не зміг висловити сучасне життя з його надшвидкістю з такою гостротою та виразністю.