«Іноді я питаю себе, чому для листа мені потрібна постать ззовні: мати, батько, Світлана. Чому я не можу написати про себе? Тому що я – це основа поверхні дзеркала, що відбиває. Металеве напилення. Можна довго вдивлятися у виворітну сторону дзеркала і нічого не побачити, крім дрібного блискучого пилу. Я відбиваю реальність». Автофікшн-трилогію, започатковану книгами «Рана» та «Степ», Оксана Васякіна завершує романом, у якому намагається розгадати таємницю короткого, майже невагомого життя своєї тітки Світлани. З невеликих фрагментів пам'яті складається складний образ, у якому важкі стосунки з матір'ю, побутова невлаштованість і байдужість до власної долі є сусідами з майже дитячою вразливістю та чистотою. Але що далі героїня занурюється в розповідь про Світлану, тим сильніше вона усвідомлює нерозривний зв'язок з нею і тим більше дізнається про себе та природу свого листа. Оксана Васякіна – письменниця, лауреатка премій «Ліцей» (2019) та НОС (2021).