Він не загинув у таборі, але пройшов через усі кола пекла; він не був опозиціонером, проте майже на всій його біографії лежав друк ізгойства. Лікар, який писав наукові праці у тюремній камері, він не лише дочекався їх публікації, а й отримав за них за Сталіна Сталінську премію. При цьому він одночасно був і хірургом, і священнослужителем Руської Православної Церкви, архієпископом… Така постать – справжня знахідка для біографа, психолога та історика. А Марк Олександрович Поповський таки був невтомним відтворювачем історичних характерів. Коли він зацікавився професором Війно-Ясенецьким, архієпископом Лукою, він уже був автором цілої серії книг про відомих лікарів та біологів. На цю роботу пішло двадцять років напруженої праці.