Павло Діакон (Paulus Diaconus) (бл. 725–799) – вчений монах та історик із монастиря Монте-Кассіно. Походив із знатного лангобардського роду; деякий час був придворним письменником лангобардського короля Дезідерія та вчителем його дочки; у 783–787 роках. був при дворі Карла Великого. Автор історичних хронік, віршів та листів. У його основному творі - "Історії лангобардів" (Historia Langobardorum) в 6 книгах описується "історія народу" з моменту переселення лангобардів в 568 р. зі Скандинавії в Італію і до смерті короля Ліутпранда в 744 р. Лангобардська історія викладається інших народів, зокрема і слов'ян. Історія лангобардів була дуже популярна в середні віки і дійшла до нас у більш ніж ста списках.