Уяви, що ти лежиш на зеленому полі молодих пагонів і розглядаєш купові хмари, що скупчилися над лісом. Раптом до тебе приходить здатність побачити поле таким, яке воно є без прихованих таємниць, бо його бачать відьми. Ти заплющуєш очі і підіймаєшся в повітря, перевертаєшся і дивишся вниз, бачиш зверху себе, що безтурботно лежить на траві. Ти дивишся спочатку на поле і, в ту ж мить бачиш кожну травинку, кожну землю окремо. Під кожним каменем, біля кожного корінця кишить життя, не особливо приємне тобі, від мікроскопічних тварюків до мурах, від сороконіжок до різного виду жучків та павучків. Трохи глибше є змії, незлічена кількість личинок мух та інших комах. Це поле насичене життям, наче мокра губка наповнена водою. Ти ділиш цей простір із мільярдом видів інших жителів, про яких волієш не знати. Розглянувши уважно поле, ти тепер дивишся на себе таким же магічним зором, і так само бачиш безліч різних життів усередині свого тіла і на його поверхні. Від бактерій та мікробів, до мікроскопічних паразитів. Вони живуть своїм життям, навіть не порадившись і не спитавши твого дозволу. Ти теж про це знаєш, але волієш не знати. Так і люди, вражені великою кількістю подробиць нашого світу, який вони здатні бачити по-іншому, за допомогою магії, вирішили все забути і не бачити. Відьми стали рідкістю, магічне бачення стало таємницею, не тому що це є тим, що людина не пізнала. Магія є тим, що людина відмовилася пам'ятати. Каті Беяз