На матеріалі вперше введених в обіг архівних документів (насамперед судових регістрів Паризького парламенту) у книзі досліджується проблема взаємовідносин, комунікації та безпосередніх контактів судової влади та підданих у Франції епохи пізнього Середньовіччя (XIV–XV ст.). Розглянуто особливості поведінки та промови обвинувачених у залі суду, їхнє ставлення до влади та права, ставлення суддів до власної влади, їхнє розуміння судового процесу та інституту обов'язкового визнання, а також судовий ритуал як одну з мов середньовічного правосуддя, як спосіб комунікації влади з її підданими . Особлива увага приділяється побудові судового протоколу, специфіці його формуляру, стилю та лексики. Для істориків, юристів та широкого кола читачів.