ЛЮДИНА їхала в переповненому автобусі і страждала. Страждав від штовханини, запаху бензину, шуму, гуркоту іржавих членів таратайки та якогось нестерпного занепокоєння… Разом з ним у смердючому, роздовбаному «Ліазі» майнули ще 40 людей. Усіх їх ЛЮДИНА знала, бо пропрацювала з ними пліч-о-пліч не один рік. До всіх ставився байдуже…

… До всіх, але не до ТОГО, кого засудив до смерті.

ЛЮДИНА ще не вирішила, яким чином, у який час, де, чим і навіщо? здійснить страту… Але одне він знав безперечно — вона невідворотна.

Заговорений не здогадувався про це. Не підозрював, не передчував. Він жартував, балакарив, пив пиво, навіть фліртував. Був веселий шалений, як завжди.

Йому було невтямки, що він засуджений, і що від смерті його відокремлюють лише добу.