<…> Не вірячи очам, вона розкидала таблетки, що залишилися в скриньці, вивалила бинти і пластирі, але конверта так і не виявила. - Вкрали, чорт забирай! - І вигукнула після недовгої паузи: - Гадииии! Рев, що вирвався з Лесиних грудей, заглушив навіть бій настінного годинника. Жодного разу за свідоме життя їй не доводилося відчувати такого. Лесю ніколи не грабували! Жодного разу. Сама, бувало, втрачала гаманці, ключі чи парасольки, але щоб хтось їй у сумку забрався, чи того гірше – у квартиру… Леся метнулася до передпокою і придивилася до замку – не зламано. І на гладкій поверхні жодної подряпини. Схоже, двері відчинили рідним ключем. І тут Лесю осяяло! П'ять днів тому в неї зникли ключі. …»