У багатьох сторінках, присвячених епосі Наполеона, «Жозефіна» Андре Кастело, безперечно, явище примітне. Дбайливо вивчивши праці вчених, мемуари та листи сучасників і не відступаючи від історичних фактів, Андре Кастело захоплююче та багато в чому по-новому розповідає про долю «незрівнянної Жозефіни», «першої дами Імперії». Оповідання першої частини "Жозефіни" (1964) - "Віконтеса, громадянка, генеральша" - починається часом, "коли Жозефіну звали Роза": про те, що вона стане імператрицею, історія ще не здогадувалася. Ми дізнаємося про «санкюлотку і монтаньярку», «веселу вдову», яка стане пані Бонапарт, про Жозефіна-консульшу, перед якою відкривається дорога до трону. Дивовижна, неповторна доля блискучої та незрівнянної Жозефіни! Граціозна, сповнена невимовної краси креолка, гнучка і чарівна, з матовим кольором обличчя, дивними очима, вкрадливим мелодійним голосом... Чарівна Жозефіна, що кружляла голови чоловікам і легко захоплювалася сама, лагідна і легковажна, віддана і віддана. Жозефіна, схильна до «зигзагів кохання», зіткана «з мережив і газу». На початку книги вона — невідома креолка з Антильських островів, Попелюшка, якій ще належить стати царицею балу. Попереду — нещасливий шлюб з Олександром де Богарне, народження дітей — Євгенії та Гортензії, зустріч із Наполеоном Бонапартом, який пристрасно покохає її і принесе їй у дар Імперію, а потім розлучиться з нею, і хто знає? — чи не втратить він тоді щасливу зірку, яка приносила йому успіх.