Безіменний оповідач проходить крізь її життя, шукаючи сенсу та зв’язку в досвіді, який вона майже не відчуває. Для неї час і особистість розпливаються, і будь-яка дія є реакцією. Вона не зовсім може зрозуміти, що спонукає інших сприймати життя настільки серйозно, щоб зосередитися на чомусь, адже її існування — це нещільно зітканий гобелен швидкоплинних концепцій. Від втрати цноти до безглуздих робіт і роздробленої сім’ї, яка не підтримувала себе, отримані уроки мають не стільки спільного з реальністю, яку ми всі поділяємо, а більше пов’язані з правдою уяви, на якій фокусується оповідач, щоб відкрити себе.