Незважаючи на те, що у всі віки про дітей дбали, годували, лікували, виховували в них чесноти та вчили грамоті, гуманітарні науки довгий час мало цікавилися дітьми та дитинством. Найрізноманітніші суспільства на різні історичні епохи здебільшого бачили у дитині передусім «вихідний матеріал» і активно «ліпили» з нього майбутнього дорослого. Особливості маленької людини, її відносин зі світом, дитинство як самоцінний етап у житті людини, а тим більше дитинство як особлива сфера соціокультурного простору — все це просто не помічалося. Це, скоріше, простір можливостей дослідження дитинства в ключі етнографії, психології, історії, фольклористики, педагогіки, і разом усі ці напрямки часом дають нове бачення вічних тем.