«Чверть століття тому школярі мали звичай вивчати уроки наспів. Їхня декламаційна манера являла собою щось середнє між звучним речитативом єпископального священика і свербінням стомленої лісопильні. Я кажу це зі всією повагою. Адже дошки та тирса – річ дуже корисна і потрібна. Мені згадується чарівний і повчальний куплет, який оголошував наш клас на уроках анатомії. Особливо незабутнім був рядок: „Берцо-ова кістка є найдовша кістка в людсько-те-ле-те“…»