«У божевільному маренні Ніцше можна вичитати щось велике. У першому творі його як послідовника Шопенгауера можна виявити злу сатиру на прославленого песиміста. Шопенгауерівську волю, вірніше – хіть Ніцше замінює вакхічним початком, і коли до цього п'янкого початку приєднує аполлонівське, то це – не протверезіння, а лише похмілля. Цей супутник сп'яніння, цей тяжкий хворобливий стан і є песимізм. Якщо волю замінити вакхічним початком, то світ буде оргією, а уявлення стануть видіннями хворого, маренням…»