Відблискує, як місячний камінь, шарами емоцій, «Людина почуття» — це витончена й дивна історія про космополітичне кохання. Роман між заміжньою жінкою та молодим чоловіком, який тільки став оперною зіркою (чому, як не дивно, сприяло фактотум чоловіка), зустрічає рішучий опір непримиренного чоловіка. Розповідь молодого оперного співака, роман починається, коли він згадує поїздку в поїзді з Мілана до Венеції, годинами мовчки поглинений жінкою, що спала навпроти його місця. У розмірених тонах пам’яті «Людина почуття» обертається на полюсах очікування та спогаду. Своєрідне розріджене життя в розкішних готелях світу, життя репетицій і виступів, постійні подорожі та примарна відстороненість нашого головного героя додають глибшого тону сплетінню бажання й відстороненості, розгляду та перегляду: його епіграф цитує Вільям Гезлітт: «Я думаю, що я закоханий, / І я мрію про це». Як зазначає Маріас у короткій післямові, це історія кохання, «у якій любов не бачать і не переживають, але проголошують і запам’ятовують». Чи можна згадати любов по-справжньому, коли її вже немає? Цей поворот продовжуватиме обертатися в пам’яті читача, викликаючи безтілесний образ «Поворот гвинта» Генрі Джеймса. Цей захоплюючий і моторошний ранній роман Хав’єра Маріаса, уперше чудово перекладений англійською мовою Маргарет Джулл Коста, підтверджує його репутацію «сліпучого» (TLS) і «приголомшливого» (The New York Times).